Про мене

Моє фото
Вчитель світової літератури Борщівської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 на Тернопільщині

субота, 18 грудня 2010 р.

Виступ на конкурсі "Вчитель року"

В школі повинно бути цікаво дорослим. Тоді буде цікаво і дітям. На мою думку, це один з найголовніших принципів існування сучасної школи. Тому головна ідея мого шкільного життя міститься в двох словах „мені цікаво”.
Проблема, над якою я працюю вже третій рік, – „Проектна діяльність як засіб розвитку комунікативних здібностей учнів”.
У кого запозичую досвід роботи?
В першу чергу у видатного російського учителя Євгена Ільїна. Мені подобається його ставлення до учня, як до рівного собі співрозмовника, його вміння зробити кожен урок уроком співтворчості вчителя і учнів, його підхід до літературного героя як до повноправного учасника уроку.
Нещодавно я прочитала статтю про московську школу „Ліга Шкіл”, яку заснував програміст Сергій Бебчук для обдарованих дітей. Головне завдання, яке ставлять перед собою працівники цієї школи, – виховати справжніх особистостей, які через 10 – 15 років стануть помітними особами в літературі, політиці, кіномистецтві, науці.
А ще вчуся у великої світової літератури, щось приймаючи як беззаперечні істини, а щось переосмислюючи. Одна з таких істин: я люблю тебе не за те, хто ти, а за те, хто я, коли поряд з тобою. Так писав Габріель Гарсіа Маркес. І справді, наші учні люблять або не люблять нас за те, які можливості ми їм дамо проявити, ким вони відчують себе поряд із нами, чи дамо їм повірити в себе, в свої сили.
Перед нами стоїть завдання: виховати особистість, людину, яка знає, чого хоче, яка має власну позицію і може її відстояти. Уроки літератури неабияк сприяють цьому. Як писав Є.Ільїн: „Знати літературу – це знати свої можливості, а не деякий обсяг знань”.
Двадцять четвертий рік я стараюся творити такі уроки, які б дали моїм учням можливість сперечатися, доказувати, мислити. Та головним критерієм оцінки їхньої діяльності є їх відвертість, їх уміння вкладати душу у те, що вони роблять. Інакше, це завдання виконане для вчителя, а не для себе.
Три роки тому я познайомилася з новим методом роботи з учнями – проектною діяльністю. Сьогодні я можу з впевненістю сказати, що це не зовсім новий метод, а оновлений і цікавий для учнів тим, що до звичної пошукової роботи додалася робота на комп’ютері: створення комп’ютерних презентацій, веб-сторінок, публікацій. А це робота, яка вимагає не тільки прочитання літературного твору, а й вміння аналізувати, синтезувати, робити власні висновки, творити, визначати головне і другорядне, відображати свої знання за допомогою схем, таблиць, відшукувати фрази, за якими криється величезний зміст. Погодьтеся, що це нелегко, та з якою гордістю вони виступають на захисті проекту, тому що це нелегке завдання ними виконане. Значить, вони змогли. І в наступний раз чекають нового, ще складнішого, тому що ця вершина взята. Кажуть, що люди піднімаються на вершини, щоб заглянути за горизонт. А вже що там, за горизонтом, залежить від вчителя. І тому стараюся придумати щось нове, цікаве, несподіване, над чим моїм учням захочеться „поламати голову”. Нецікавого не приймуть.
Окрім того, в проекті кожен учасник отримує своє індивідуальне завдання. Усвідомлення того, що за них цю ділянку роботи ніхто не виконає, хіба підкажуть, робить учнів більш відповідальними, вчить приходити на допомогу один одному, сприяє розвитку їх комунікативних можливостей. А вчитель має можливість спостерігати за відносинами в творчих групах, вивчати особистісні якості, виявляти за скритих і явних лідерів і, звичайно, спрямовувати все в правильне русло.
Мені цікавіше працювати у старших класах. Та ніколи старшокласники не створять самостійного проекту, якщо їх не готувати до нього із 5 класу.
Тому роботу розпочинаю з міні-проектів, які творяться за 1-2 уроки. В їх основу ставлю проблемне запитання, яке не так просто вирішити. Потрібно не тільки проаналізувати твір, а й розібратися у своєму відношенні до моральних проблем людства, співставити з загальноприйнятими правилами поведінки і прийти до відкриття своїх істин, нехай банальних, та коли відкриваєш їх сам, банальність зникає і пізнається їх глибина. Для учнів важливо через розуміння героя прийти до розуміння самого себе. Вислухавши думки учня, вчитель приходить до розуміння внутрішнього світу дитини-людини.
В 5 класі ми читаємо казку Шарля Перро „Синя Борода”. Запитання, яке заставляє учнів сперечатися, на перший погляд, просте: Хто у казці більше вартий осуду – Синя Борода чи його дружина? Думки завжди розділяються, і кожен прагне довести, що його вибір правильний. Я ж стараюся завжди доводити протилежне тому, хто відповідає. Доволі часто це виводить їх з рівноваги. Саме це заставляє відкрито висловлювати свої думки. Не секрет, що наші учні часто відповідають не те, що думають, а те, що, на їхню думку, хоче почути вчитель. А в такій ситуації вони не можуть визначитись, на яку відповідь очікую я , і приходиться відстоювати своє, яке б воно не було. В кінці кінців приходимо до висновку, що винні вони обоє і , як би нам не хотілося засудити дружину Синьої Бороди, ми змушені визнати , що нам дуже часто хочеться того, що нам забороняють. Далі я пропоную учням написати твір-мініатюру „Хочеться” про те, чого їм хочеться, хоча вони знають, що це нереально. Читаючи ці твори, відкриваєш для себе дітей по-новому, тому що бажання їхні такі різні: зібрати взимку вдома всіх бродячих собак, поїхати на море, щоб виздоровіла мама або сестричка, купити пташку і випустити на волю. Але є і такі: стати сильним і побити всіх., пограбувати банк, мати зброю, щоб всі боялися і інші.
Не менш цікавим є міні-проект „Подарунок від Маляна”. Після обговорення казки я даю учням можливість словесно намалювати для своїх однокласників пензликом Маляна
те, що їм потрібно. Спочатку вони „роздають” подарунки, а потім я ставлю запитання: хто щасливий від того, що отримав саме такий дарунок. Часто виявляється, що, провчившись в одному класі більше, ніж 4 роки, вони не знають, що кому потрібно. А так хочеться вгадати і зробити когось щасливим.
На мою думку, все залежить від запитань, які ми ставимо перед учнями. Для мене цікаві ті, на які немає однозначної відповіді. Чи варто іти на край світу за злим Каєм? Мауглі – це вовк чи людина? Чи для всіх посміхаються зірки Маленького принца? Чи слід від Різдва очікувати дива?
В старших класах більш глибокий підхід до проектної діяльності. За останні 3 роки нами створено 4 проекти. Перший – „Посмішки зірок”- за творами Екзюпері „Маленький принц” і „Планета людей”. Згідно нової програми „Маленький принц” із 8 „перекочував” у 6 клас.
На питання за цим твором відповідали учні 6, 8 і 11 класів. Порівнюючи відповіді, учні прийшли до висновку, що не варто ставити крапку на шкільному прочитанні твору. Одинадцятикласникам здавалося, що про Маленького принца вони знають все, а виявилося, що через три роки вони помітили те, на що у 8 класі не звертали уваги – її філософський зміст. Справжнім відкриттям стала „Планета людей”. Створювали цитатні тематичні твори, Кодекс честі Екзюпері, підбирали музику до виразного читання, відкривали істини, читали на французькій мові, писали вільне письмо.
В минулому році створено проект „На грані краси і потворності” ( за „Портретом Доріана Грея” О. Уайльда). Спочатку ми оформили стенд „Краса врятує світ” з рубриками
„ Красиві люди”, „Красиво сказано”, „Красиві миті” і „Красиве і потворне”. Майже кожного дня на ньому появлялися нові матеріали. Провели анкетування про те, що люди вважають красивим, що потворним. Десятикласники мали можливість переконатися, що з віком у людей змінюється розуміння цих понять. Створено комп’ютерну газету „Сходинки краси”, презентації „Діамант краси” - про їх розуміння краси і потворності, „У лабіринтах світової літератури” - про те, як ця проблема розглядалася у вивчених ними творах, „ Портрети і долі” - про різноманітність портретної творчості художників світу, „Дерево пізнання” - про формування характеру Доріана Грея під впливом лорда Генрі.
Одинадцятикласники працювали над проектом „Родом з дитинства”, ключове питання якого: Чому дорослі тягнуться до казки? Досліджуючи життя і творчість письменників світу учні відбирали саме те, що стало причиною народження не тільки нових казок, а й фантастичних творів. В поле їхньої уваги потрапили Перро, брати Грімм, Пушкін, Гофман, Уайльд, Кіплінг, Ліндгрен, Свіфт, Екзюпері, Грін, Маркес, Кафка, Булгаков, Бредбері, Азімов і інші.
Сьогодні йде активна робота над проектом „ У нетривкому царстві запахів” Ми досліджуємо твір Патріка Зюськінда „Запахи”. Поки що створена вчительська презентація „Топографія душі” Учні працюють над проблемами: Що криється за словосполученням „запах людини”? Хто перемагає у протистоянні людини і суспільства? Хто такий Гренуй: комаха, як вважає автор, Бог, як вважає він сам, чи нещасна людина? Захист проекту ми плануємо провести у вигляді ток-шоу, на яке запрошуємо вчителів школи і наших колишніх випускників, тих, для кого література не закінчилася з вивченням шкільного предмету.
Метод проекту застосовую і в позакласній роботі. В минулому році з успіхом пройшов літературний вечір „І загорається свіча”, присвячений Дню святого Валентина. Запалюючи свічки, учні розповідали про кохання письменників, художників, президентів, читали лірику, співали, танцювали. На жаль, вечір закінчився, та він перейшов у своєрідний проект: в кабінеті літератури появилася папка ”Кохання великих”, за її матеріалами будемо знову скликати учнів на літературні вечори і називатися вони будуть так само” І загорається свіча”.
А поки що ми працюємо над ще одним вечором-проектом „І ми вертаємось у вічну казку до матерів”. Зібрані матеріали, складений сценарій, підбирається музика. Створюється комп’ютерне забезпечення вечора. Ми переконані, що у нас вийде щось цікаве, тому що на цей раз в нашу команду входять вчителі, які будуть читати, співати, грати. Значить, це зацікавило не тільки учнів, а й вчителів.
Своїм довгостроковим вчительським проектом вважаю спроби протистояти нашим українським видавництвам, які тратять папір на видання „золотих”, „срібних”, „найкращих” творів з літератури. Навіщо сучасним учням думати, творити, якщо за них вже написали.
Тому традиційних творів ми не пишемо, замінюємо їх переказами з творчим завданням, вільним письмом, порівнянням свого сприйняття світу із сприйняттям письменника, складанням контрольних питань до твору, запитань, відповідями на які могли би бути задані слова. спілкуванням із літературним героєм.
Ще одна проблема, над якою я працюю вже другий рік, пов’язана із моєю позашкільною роботою. Це також своєрідний проект. При Будинку Дитячої творчості на базі нашої школи створено клуб старшокласників. Головна мета створення такого клубу – протягти містки для спілкування учнів різних шкіл. Не секрет, що наші діти зустрічаючись на олімпіадах, конкурсах, КВК, змаганнях, захищають честь своєї школи. Виникає якась нездорова конкуренція, яка часом переростає у ненависть один до одного. Тому виникла ідея зустрічей для налагодження контактів між учнями різних шкіл. На таких вечорах за допомогою ігор ми поділяємо учнів на команди, в які входять учні різних шкіл. Їм приходиться разом виконувати завдання, виходити з скрутних обставин. В ході гри вони здружуються і стираються границі між школами. Як результат, на останньому брейн-рингу наші учні одинаково переживали за свою команду і за команди тих шкіл, з якими такі вечори були проведені. І називаємо ми такі зустрічі просто – Крок назустріч. Нами зроблено вже 6 кроків і ми не збираємось зупинятися.
Якщо підвести підсумок за останні 5 років, то на нашому рахунку ( моєму і моїх учнів) багато справ:
- 3 районних семінари вчителів зарубіжної літератури (2 уроки розвитку зв’язного мовлення у 11 класі „Моральні уроки роману М.Булгакова „Майстер і Маргарита”; 2 уроки позакласного читання „Посмішки зірок”( за творами Антуана де Сент-Екзюпері); захист проекту „На грані краси і потворності”( за романом О.Уайльда „Портрет Доріана Грея” і літературний вечір „І загорається свіча”, присвячений Дню святого Валентина);
- участь у районному семінарі вчителів образотворчого мистецтва (інтегрований урок);
- 2 дні казки для пятикласників;
- 4 навчальні проекти;
- 6 „Кроків назустріч”;
- майстер-клас на районному семінарі директорів і завучів шкіл;
- 2 літературні вечори;
- 4 друкованих роботи ( 8 уроків).
Готуємося до обласного семінару методистів районних відділів освіти, на якому будемо представляти захист проекту „У нетривкому царстві запахів”, літературний вечір „І ми вертаємось у вічну казку до матерів” і новий кабінет світової культури.
А ще додайте велику кількість уроків, на яких ми сперечаємось, творимо, співпрацюємо, читаємо, аналізуємо і прагнемо зрозуміти один одного.
Кант говорив, що ріст людини вимірюється не від голови до п’ят, а від голови до неба. Я впевнена, що ріст наших учнів у великій мірі залежить від вчителів літератури. І якщо вони вийдуть зі школи духовними карликами, то в тому є і наша вина.

Немає коментарів:

Дописати коментар