Біла заздрість

Одне із заввдань на годині спілкування - написати мініатюру про білу і чорну заздрість. Робота однієї групи, написана за 5 хвилин.

Одного прекрасного дня ромашка з волошкою подивилися на небо. На ньому плавали білі чепурні хмаринки, немов зроблені з вати. Волошка подумала, що хмари заздрять сонцю, адже воно постійно на небі, дарує всьому земному свою красу. А ромашка відповіла:
- Так, вони заздрять йому! Але це біла заздрість, вони не заступають сонце, а навпаки підсилюють його красу. А подивись на небо, там воно неначе плаче. На ньому бешкетують чорні хмари. Саме вони йому заздрять по-справжньому.
- - А як це «по-справжньому»?
- А справжня заздрість – чорна. Коли не тільки з неба капають сльози.
Тому, коли заздриш, то заздри по-білому, щоб небеса не плакали